«Усе минає, та не все забувається…»

Війна в Республіці Афганістан тривала дев’ять років, один місяць і 20 днів . У цей період кожної доби гинув в середньому один і отримували поранення два вихідці з України. Через афганське пекло пройшли 160 375 призваних із України до лав обмеженого контингенту радянських військ у Афганістані. Загинуло 3360 військових, серед яких 80 зникли безвісти, отримали поранення більше восьми тис, стали інвалідами 3560 осіб, залишилися сиротами 711 дітей.

Унаслідок поранень, хвороб, отриманих у Афганістані, після 1989 року пішло з життя набагато більше, ніж загинуло під час бойових дій. Таку страшну данину сплатила й сплачує донині Україна війні у Афганістані…

9 лютого 1988 року Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов зробив заяву щодо Афганістану, в якій було визначено строки виведення обмеженого контингенту радянських військ. 7 квітня Міністр оборони СРСР генерал армії Д. Язов підписав директиву про порядок виведення військ із Афганістану.

14 квітня 1988 р. представники Республіки Афганістан, Ісламської республіки Пакистан, СРСР та США підписали в Женеві угоду та інші документи щодо врегулювання ситуації в Афганістані, яка набула чинності з 15 травня. Передбачалося, що половина радянських військ буде виведена до 15 серпня 1988 р., а решта – впродовж наступних дев’яти місяців. Гарантами виконання угоди виступили США та СРСР. На момент підписання Женевських домовленостей кількість обмеженого контингенту радянських військ складала 100, 3 тис чол.

Визначили напрямки виведення військ: на заході – Кандагар – Шинданд – Кушка, на сході – маршрути з Газні, Гардеза, Джелалабада об’єднувалися в Кабулі й далі через перевал Саланг – у Пулі-Хумрі та Термез.

Із 15 травня по 15 серпня 1988 р. радянські війська було виведено з гарнізонів Джелалабада, Газні, Гардеза, Кандагара, Лашкаргаха, Файзабада, Кундуза: усього – 50, 2 тис чол. (50% особового складу). Разом із тим бойові дії проти загонів не припинялися, хоча, з початком виведення обмеженого контингенту радянських військ з території Афганістану, знизилася активність незаконних військових формувань проти радянських військ та гарнізонів. Зменшилася активність виступів і проти афганських військ. Однак посилилася агітаційна робота опозиції в Збройних силах Республіки Афганістан і серед службовців партійного та урядового апарату. Ця робота дала результат: у ряді провінцій відбувся перехід батальйонів афганської армії на бік незаконних військових формувань разом із бойовою технікою.

Після виведення  наприкінці 1998 року половини радянських військ атмосфера в Афганістані ще більше загострилася. Це пояснювалося збільшенням допомоги душманам з боку США, Пакистану та інших держав. Наближалася дата завершення виведення обмеженого контингенту радянських військ. Керівники Республіки Афганістан розуміли, що їм доведеться лишатися сам на сам зі своїми  проблемами і насамперед озброєною опозицією, тому наполегливо намагалися призупинити вихід 40-ї армії. На десять днів, у січні 1989 року, було призупинене виведення радянських військ. Ц е було викликане ваганням радянського керівництва, до якого звернулася афганська влада з  проханням  про припинення виконання Женевських домовленостей у зв’язку з підвищенням активності опозиції. Одночасно перед командуванням 40-ї армії було поставлене завдання готувати операцію «по выставлению сторожевых застав правительственных войск на Южном Саланге», тобто починати бойові дії проти загонів Ахмад Шаха Масуда, чого й домагався М. Наджибулла. Незважаючи на всі протести командування 40-ї армії та оперативної групи Міністерства Оборони СРСР, операція в цьому районі була проведена. Бойові дії тривали три доби (23 – 26 січня), в результаті чого загони опозиції зазнали великих втрат. Для максимального зниження втрат радянських військ було обрано метод завдання вогневих та авіа ударів по прилеглих до магістралі районах, де було найбільше скупчення душманів.

4 лютого 1989 року останній радянський підрозділ вийшов з Кабула. Залишилися тільки невеликі сили для охорони кабульського аеродрому. Командування 40-ї армії перемістилося на командний пункт в інший населений пункт і звідти керувало виведенням військ.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив Афганістан. О 10-й годині за місцевим часом генерал-лейтенант Б. Громов перетнув міст «Дружба» через р. Амудар’я в районі Термеза, символічно замикаючи останню колону 40-ї армії. Після полудня Афганістан залишили прикордонники, які вийшли буденно й непомітно.

Афганська війна належить до тих подій ХХ століття, які не знайшли повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.

Фрагменти з книги
Миколи Калюка «Афганські дороги»