З історії Дня військової розвідки

5 листопада 1918 року наказом Реввоєнради польового штабу Червоної армії створено Реєстраційне управління, до функцій якого входила координація зусиль усіх розвідувальних органів армії. З того часу цей день прийнято вважати Днем заснування військової розвідки.

Воєнна розвідка Збройних сил Української держави у 1917–1921 роках здійснювалася з метою добування розвідувальних відомостей, які дозволяли виключити раптові дії противника та забезпечували готовність сил для виконання бойових завдань у стислий термін.

З приходом до влади Гетьманату, керівництво Української Держави зберегло кадри воєнної розвідки, запровадило заходи з вдосконалення її системи. В цей час для здобуття різнопланової військової, воєнно-політичної та військово-технічної інформації щодо країн імовірного чи дієвого противника широко використовувалися різні форми агентурної роботи, технічні засоби, насамперед радіоперехоплення, авіація. Налагоджувалася діяльність представницьких резидентур закордонного відділу Генштабу. Розвідувальна діяльність часів Директорії не тільки зберегла в основному напрями, форми та методи збору таємної інформації Гетьманатом, але й розвинулася в організаційному відношенні як в горизонтальному, так і вертикальному вимірах. Оперативніше здійснювалося інформаційне забезпечення Армії УНР на тактичному й стратегічному рівнях.

У роки Другої світової війни за мужність, героїзм та успішне виконання розвідзавдань близько 150 тисяч військових розвідників відзначені  державними нагородами, 121 – стали Героями Радянського Союзу.

1950 рік початок формування армійського Спецназу ГРУ ГШ. У 1951 році створено роти спеціального призначення у військових з’єднаннях, у 1957 році – батальйони, а в 1962–1963 роках – бригади у військових округах.

Військові розвідники завжди діяли на вістрі локальних війн і військових конфліктів у різних країнах світу. Багато яскравих сторінок історії проведення ефективної військової розвідки було написано у ході Афганської війни.

15-а і 22-а Окремі  бригади  спецпризначення брали активну участь у бойових операціях 40-ї армії: «Карера», «Удар», «Шквал», «Гроза», «Магістраль» і багато інших.  Воїни  розвідпідрозділів завдяки спецплану «Завіса» великою мірою перекреслили здатність моджахедів здійснювати постачання озброєння з-за кордону.

Тисячі воїнів військ спеціального призначення за  мужність і відвагу  були нагороджені орденами і медалями, а 25 – отримали найвищу військову нагороду – звання Героя Радянського Союзу, серед них українці – Я. П. Горошко, О. П. Онищук, В. В. Арсьонов.

Одним з перших радянських розвідувальних підрозділів, який з’явився ж у Афганістані ще до введення до країни “обмеженого контингенту”, був окремий батальйон спеціального призначення (СпП). Формування цієї частини розпочалося в травні 1979 року у місті Чірчік (Узбекистан). Згодом вона увійшла в історію афганської війни як так званий “мусульманський батальйон”.

В середині листопада 1979 року цей батальйон повітрям був перекинутий до Афганістану та 27 грудня взяв участь у захопленні урядової резиденції та міністерства оборони Афганістану. Після виконання завдання “мусульманський батальйон” був виведений до місця постійної дислокації у Чірчік.

Наприкінці грудня 1979 року розпочалось введення до країни радянських військ, які брали під контроль важливі адміністративні та промислові об’єкти, аеродроми, основні шляхи сполучення та перевали. Одним з перших до Афганістану увійшов 781 окремий розвідувальний батальйон 108 мотострілецької дивізії (мсд).

Система розвідки 40 А почала створюватися вже після введення радянських військ до Демократичної Республіки Афганістан (ДРА). На першому етапі з’єднання і частини мали тільки штатні розвідувальні частини і підрозділи, які могли забезпечувати штаби інформацією про противника лише в районах, які безпосередньо примикали до пунктів дислокації. Так, до складу армії входило три окремих розвідувальних батальйони (орб): 781 орб 108 мcд (місто Баграм, центральна частина ДРА), 783 орб 201 мcд (місто Кундуз, північна частина країни) та 650 гвардійський орб 5 мcд (місто Шинданд, західна частина країни). Крім того, розвідувальні роти (рр) мали у своєму складі мотострілецькі, танкові та парашутно-десантні полки. Також у складі 40 А перебувала 469 окрема рота СпП, яка дислокувалася у Кабулі.

Після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України вище керівництво держави одним з першочергових завдань вважало формування самодостатньої системи воєнної розвідки: одночасно з формуванням Збройних сил розпочалось створення системи воєнної розвідки України.

Структура воєнної розвідки України фактично створювалася на основі комплекту сил і засобів розвідки Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, 17-ї повітряної армії, армії ППО, частково Чорноморського флоту та з’єднань і частин розвідки центрального підпорядкування. Організаційне ядро, що готувало необхідні розпорядчі документи та формувало засади існування воєнної розвідки України, увійшли офіцери, які проходили службу в системі розвідки радянських угруповань військ на території України, а також офіцери-розвідники, що повернулись на Батьківщину з інших регіонів колишнього Радянського Союзу.